Кілька тижнів тому я зробила собі каву, взяла ранкову газету і сіла послухати радіоприймач. Перемикаючи хвилі, я раптом зупинила свою увагу на приємному голосі одного старця. Він говорив про якусь “тисячу кульок”. Я зацікавилася, підкрутила гучність і відкинулася на спинку крісла.
– Добре, – мовив старий, – можу посперечатися, що ви дуже зайняті на роботі. Вчора, сьогодні, завтра. І нехай вам платять за це великі гроші. Але за них вони купують ваше життя. Подумайте, ви не проводите цей час зі своїми рідними і близькими. Нізащо не повірю, що вам треба працювати увесь час, щоб звести кінці з кінцями.
Ви працюєте, щоб задовільнити ваші бажання. Але знайте, що це замкнуте коло – чим більше грошей, тим більше хочеться, і тим більше ви працюєте, щоб отримати ще більше. Треба зуміти в якийсь момент спитати себе: “А чи справді мені треба та чи інша річ, наприклад нова машина?”. І задля цього ви готові пропустити перший танцювальний виступ вашої доньки чи спортивне змагання вашого сина?
Дозвольте мені розповісти дещо, що справді допомогло мені зберегти щастя. А також пам’ятати про те, що в житті найголовніше. І він почав розповідати про свою теорію “тисячі кульок”.
– Дивіться, в один хороший день я сів і порахував. У середньому людина живе 75 років. Я знаю, декотрі живуть менше, декотрі більше. Але живуть приблизно 75 років. Тепер я 75 множу на 52 (кількість тижнів у році) і виходить 3900 – стільки тижнів у вашому житті. Коли я задумався про це, мені було п’ятдесят п’ять.
Це означало, що я прожив уже приблизно 2900 тижнів. І у мене залишилося лише 1000. Тому я пішов у магазин іграшок і купив 1000 невеликих пластмасових кульок. Я засипав їх в одну прозору банку. Після цього кожнго тижня я діставав і викидав одну кульку. І я помітив, що коли я робив це і бачив, що кількість кульок зменшується, я став звертати більше уваги на справжні цінності цього життя.
Нема сильнішого засобу, ніж дивитися, як зменшується кількість твоїх днів. А зараз, послухайте останню думку, якою я хотів би поділитися сьогодні з вами, перед тим як обійняти свою дружину і сходити з нею на прогулянку. Сьогодні зранку я дістав останню кульку з моєї банки…
Тому кожен наступний день для мене подарунок. Я приймаю його з вдячністю і дарую близьким тепло і радість. Знаєте, я вважаю, що це єдиний спосіб прожити життя. Я ні про що не шкодую. Було приємно з вами поговорити, але мені треба спішити до моєї сім’ї. Сподіваюся, ще почуємося!…
Я замислилася. Справді, було про що подумати.Кожен розуміє це по-своєму
Немає коментарів:
Дописати коментар